Чат-конференція з Костем Бондаренком (27 жовтня 2010)

Дякую:) хотів би сказати, що для мене це вже друга спроба балотуватися до Чрнівецької обласної ради. Перша спроба мала місце навесні 1990 року: я — на той час активний діяч молодіжних та опозиційних рухів на Буковині — зареєструвався у виборчій комісії, але ситуація склалася таким чином, що я вирішив зняти свою кандидатуру на самому старті кампанії — з особистих причин. Нині ж партія «Сильна Україна» вирішила, що її керівники повинні не просто відсиджуватися в київських кабінетах, а взяти активну участь у виборах. Політик, який хоче втілювати загальноукраїнські програми, повинен бути готовим і до того, щоби спробувати себе в ролі депутата місцевої ради. Можна багато говорити про реформи загальнонаціональні, але починати потрібно знизу — формуючи команду однодумців, готуючи грунт для реформ, проводячи зміни на місцях. А що стосується реклами — зауважте, що я свідомо не фігурую на біллбордах, не розвішую свої фото, а просто їзжу по області, зустрічаюся з колективами. Якось не зовсім в'яжеться з канонами рекламної кампанії, здається.

Насамперед — не заважати. Необхідно зробити все для того, аби зменшилася кількість перевіряючих структур, спростилася дозвільна система… Все це необхідно вирішувати на загальноукраїнському рівні і втілювати на місцях. А загалом місцева влада повинна дбати про створення умов, а не про вплив на бізнес.

Дякую, Сергію! Мені було дуже приємно протягом минулих тижнів їздити у складі справді чудової команди молодих людей по селах і містах Буковини. Згадав свою юність — 1989 — 1990 роки. Згадав ті мітинги і акції, які ми влаштовували, пропагуючи ідею незалежності… А що стосується пасивності… це питання виникає завжди — і не тільки у нас. Явка на останні вибори до Європарламенту становила, здається, не більше 25%. А наш народ — порівняно з багатьма європейськими народами — доволі активний. Інша річ, що найактивніша його частина — люди вікової категорії 50+. Потрібно дбати про «омолодження» електорату. А для цього виборці повинні відчувати свою пряму зацікавленість у своєму голосуванні. Проблема комплексна і — думаю — потребує серйозного соціологічного дослідження. Але працювати над вирішенням цієї проблеми потрібно

Особисто я є прихильником запровадження спеціального податку — умовно 2 гривні з людини — на суспільне мовлення. Але при цьому необхідно залишити можливість впливу глядачів на філософію та політику суспільного телебачення. Такий підхід існує — скажімо — в Хорватії (але там платять надзвичайно високі податки), в інших країнах. Їх досвід потрібно врахувати: хто платить, той і замовляє музику. Нехай платить і замовляє музику народ, а не держава чи окремі товстосуми.

Я залишаюся на тих же позиціях. Можу лише додати два аргументи. 1. Реформи можна здійснювати тільки перебуваючи у владі — влада є інструментом для здійснення реформ. 2. Чи виграє суспільство — ті ж підприємці, представники малого і середнього бізнесу тощо — від того, що, позбувшись із уряду Тігіпка, воно втратить головного лоббіста і захисника інтересів українського середнього класу? А «Сильній Україні» навряд чи робота її лідера в Уряді принесе шкоду — оцінюють по роботі, а не по заявах.

Я не бачу жодних співпадінь у символіці наших партій. Якщо Ви про синій колір — то — за Вашою логікою — і прапор України потрібно змінювати… Або ж оголосити Партію Регіонів підрозділом Організації Об*єднаних Націй. Не в кольорах справа. Помаранчевий колір не зробив із Ющенка буддиста, а білий з червоним з Юлії Тимошенко — японку. Наші партійні кольори і наша символіка абсолютно не мають нічого спільного з символікою ПР. Скажу більше — у нас є багато ідеологічних і принципових розходжень програмового характеру, у нас різні ідеологічні ніші, різна основа. А судити по окремих елементах символіки — це уподібнюватися героям анекдоту про українських моряків, які потопили корабля: «Миколо, а то точно був совіцький корабель?» — «Аякже! На прапорі було аж п'ятдесят зірок!»

Якщо це питання буде проголосовано, то це буде узгоджена позиція БІЛЬШОСТІ, до якої увійде і фракція «Сильної України». Але я би не обмежувався виключно ветеранами УПА, оскільки Буковина дала приклад діяльності і інших не-УПівських і не-бандерівських формувань, які проявляли не менший героїзм і самопожертву. Дуже хотілося б, аби текст проекту постанови готували не лише політики, а й історики.

Жодної суперечності. Реформи в Росії у 90-х рр. ХІХ ст. проводив представник великого бізнесу Вітте, хоча спрямовані вони були на зміцнення саме російської буржуазії. Принц Суфанувонг у Лаосі став одним з лідерів соціалістичної революції. Син латифундиста Кастро здійснив соціалістичні перетворення на Кубі. Не варто плутати соціальний стан людини з піклуванням про розвиток суспільства. Просто Тігіпко розуміє, що бути багатим у бідній країні — соромно. Також він розуміє основні засади кейнсіанства. А що стосується реформ — то вже давно розумним людям стало очевидно: великий капітал тільки виграє від того, що в Україні розвиватиметься малий і середній бізнес — вони не антагоністи, як це комусь здається. От тільки чиновники цього зрозуміти не хочуть.

Є головна проблема — кошти. А вирішувати її потрібно комплексно — покращуючи інвестиційний клімат, розвиваючи ряд пріоритетних галузей, запроваджуючи пілотні проекти тощо. Зрештою, я не хочу переказувати нашу партійну програму для Чернівецької області — вона є доступною і максимально окреслює напрямки нашої діяльності.

Сьогодні партії а) є скоріше фан-клубами одного лідера; б) виконують невластиві їм функції наприклад, прибирають вулиці чи займаються харитативними акціями); в) мало впливають на вироблення національної стратегії; г) не відповідають у повсякденній діяльності програмовим засадам. Саме тому партія «Сильна Україна» вирішила будувати партію нового типу, орієнтуючись на європейські зразки: партію-команду, партію з чіткою платформою, партію, розраховану на чіткий сегмент і на чіткого виборця, а не таку, щоб сподобатися усім. І бачимо саме в цьому напрямку перспективу

Олександра Володимирівна Кужіль є заступником Сергія Тігіпка. Нині балотується до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, очолює наш партійний список на виборах, понад місяць — не зважаючи на перелом ноги — їздить по Криму з агітаційними та організаційними поїздками. Окрім того, вона підготувала і внесла до проекту Податкового кодексу понад 1200 поправок, 450 з яких вже враховані. Пані Кужіль — справжній борець за права середнього класу, і я її поважаю за її послідовність і наполегливість. Повірте, у неї є чому повчитися

Звичайно, за! особливо за експлуатацію автомобілів та іншої техніки… В демократичному суспільстві експлуатують лише тих, хто хоче, аби їх експлуатували — такою є моя думка. А загалом експлуатація — це термін умовний. Для початку потрібно визначитися з дефініціями. Людина, яка платить податки — експлуатована? А податківець — він хто? експлуататор чи експлуатований? Надто багато умовностей… Згадується жарт з давнього КВН-у:
— Барин, почто ты меня так эксплуатируешь?
— А как?
— Убедил!

Я думаю, що все відбувається за звичним і неодноразово прописаним сценарієм: останні тижні перед виборами — всі кричать про фальшиві бюлетені, зрив виборів, фальсифікацію. День виборів: влада фальсифікує на свою користь, опозиція — на свою, кандидати, що набрали 270% голосів, програють тим, що набрали 340%. Понеділок після виборів: міжнародні спострігачі не побачили зловживань, все пройшло транспарентно і мирно, лишилися одиниці невдоволених, але їх оголосили маргіналами і на їх думку не зважають. До наступних виборів.

Об*єднавчі процеси між партіями — дуже позитивне явище. Але я не думаю, що можливе об'єднання СУ і ПР. В ПР так багато внутрішніх проблем і настільки крихка організаційна структура (особливо після скасування політреформи), що я скоріше повірю в можливість вступу Українги до НАТО та ЄС, ніж про об*єднанні наших політичних сил. Ми готові співпрацювати по ряду напрямків, але всьому є межа. Якщо відповісти на ваше питання коротко і без зайвих слів: ні!

Я вдячний своїм товаришам, які запропонували мені очолити список «Сильної України» на Буковині. Це рішення партійної конференції, яке я прийняв із вдячністю і — це підтвердять мої однопартійці — відпрацював виборчу кампанію в Чернівецькій області без зайвої реклами і без зайвого вип*ячування себе, своєї персони. Просто як дисциплінований член партії. Буковина — це край, який свого часу став для мене рідним. Я тут навчався, формувався як особистість, як громадський діяч. З Буковиною у мене постійні і міцні зв*язки — з її елітою, її представниками у Києві. Я причетний до кількох проектів, втілення ких принесло серйозну користь Буковині (знову ж не хочу «якати»). А кілька років тому одне солідне видання віднесло мене до «Буковинського клану»:) А що стосується моєї участі в сесіях та депутатської роботи — я сумлінно ставлюся до всіх обов*язків. Якщо ж говорити про переїзд до Чернівців — я не кажу «ні».

Всі списки партії «Сильна Україна» формувалися на основі праймеріз. 90% переможців праймеріз (окрім тих, хто добровільно у подальшому відмовилися від участі у виборах) увійшли до списків і представлятимуть нашу партію у структурах влади.

Відповім коротко: я добре знаю українські політичні партії і український політичний бомонд. «Сильна Україна» — єдина партія, за перебування в якій мені не доводиться червоніти. А Чернівецька обласна рада… Я ніколи не гнався за посадами, статусами і мандатами. Мене цікавить можливість формування сильної команди в конкретному органі влади для здійснення конкретних завдань.

Можливо, трішки розчарую. Не надто переоцінюючи себе, скажу: об*їздили кілька десятків сіл. Виявляються, знають — і впізнають, і розуміють хто я і що. І прості люди, і вчителі, і медики. І бабусі. Приймають тепло, діляться проблемами, задають запитання. І при цьому зізнаються: за останні роки в деякі села крім нас і нашої команди не заїзжав НІХТО! А що стосується вирішення банальних питань — то по кабінетах по півроку змушують селян ходити (в тому числі дехто з перерахованих Вами осіб). А проблема вирішується просто і за 15 хвилин — якщо мати справжнє бажання її вирішити.

Не люблю блоги. Та й у соціальних мережах все рідше з*являюся. Час від часу публікую свої роздуми на сторінках газет. А також пишу щотижня статті на історичну тематику для журналу «Профіль» — намагаюся відкривати маловідомі сторінки вітчизняної історії. Сергій Леонідович має більше терпіння — він сумлінно спілкується з людьми і на своєму сайті, і в соціальних мережах.

Мотивація та ж, що у професійних юристів, економістів, лікарів чи сталеварів: якщо людина відчуває, що вона може сказати своє слово у політиці, має що сказати і готова працювати у команді однодумців — вона йде працювати у політику. Не зважаючи на свій попередній фах. Окрім того, теоретик або експерт завжди має спокусу спробувати втілити свій досвід на практиці. Головне — не чому. Головне — з ким. А щодо зворотності тенденції — Дмитро Гнатович Видрін неодноразово демонстрував можливість переходити з категорії «політолог» у категорію «політик» — і навпаки. Щоправда, боюся, що невдовзі політики, вийшовши «в тираж» і втративши свій вплив, запишуться у політологи… Відверто боюся політолога Тимошенко, політолога Медведчука чи політолога Азарова — досвід Томенка показує, що політолог може стати добрим політиком. Але навіть досвід Кіссінжера не переконує мене в тому, що політик може стати добрим політологом.

Все проходить тихо, мирно, спокійно. Мусуються дві теми: адмінресурс та обіцянки світлого майбутнього. Містечкові інтриги домінують над здоровим глуздом. Рівень компетентності — нижче плінтуса: кандидати в депутати міської ради обіцяють підвищити зарплати і пенсії, хоча це не їх прерогатива. Деякі кандидати обіцяють, не задумуючись, де взяти кошти на виконання обіцянок. Нових технологічних знахідок ця кампанія не принесла. Тішать своєю тупістю гасла окремих губернаторів (яким не терпиться стати головами обласних рад і унезалежнитися від Януковича, якого вони відверто бояться). Наприклад: «Земляки! Знаю, що Ви мені вірите. Відпрацюю!»

У нас так багато дивних партійних утворень! Я нічого не знаю про Українську партію (окрім активності кілької її членів). Я не знгаю поо Єврейську, Гагаузьку, Болгарську чи Румунську партії якщо такі існують). Я не знаю, що потрібно, аби туди вступити і до якого коліна потрібно задекларувати свою українськість (я можу лише до сьомого — боюся, глибше вилізуть якість половці чи печеніги). Я взагалі противник створення партій за національною чи етнічною ознакою. Але якщо хлопцям хочеться творити Українську партію — то хай собі творять. На почтку 30-х років у виборах в Галичині брала участь партія під назвою Українсько-польсько-жидівський трифашизм Галичини. До сейму вони не потрапили, але досі тішать істориків свроєю гучною назвою.
А щодо мандата — я колекціоную інші речі, а не мандати. Мандат — надто серйозна річ, щоби мати бажання його «просто отримати»

Дякую. Спершу я намагався отримати освіту, захистити дисертацію, відбутися як науковець і журналіст. А потім перейшов у політологічну сферу — працював на виборчих кампаніях, створив Центр політичних досліджень регіонального масштабу, сформував потужну базу даних, розвинув співпрацю з політичними середовищами та засобами масової інформації. Але головне: не варто боятися захищати Ваші ідеї. Ідеї потрібно пропагувати, поширювати, шукати однодумців, дискутувати з опонентами. І тоді Ви займете свою нішу і здобудете успіх. Плюс: не будьте вторинними, не транслюйте чужих думок, сперечайтеся з авторитетами. Авторитети колись також з кимось сперечалися

Колись Мстислава Ростроповича запитали: «Кого Ви вважаєте найвидатнішим музикантом сучасності?». Він потупив очі і відповів: «Нас багато..». Я сьогодні не належу до гільдії політологів та політконсультантів. Саме тому можу сказати, що відніс би до п*ятірки Володимира Фесенка, Дмитра Видріна, Віктора Небоженка… Відніс би також до цієї когорти і Вашого батька, Андрію, Анатолія Миколайовича Круглашова, якого вважаю видатним політологом. Ви можете ним пишатися! Ще одне місце на цьому п*єдесталі відведу Андрієві Єрмолаєву. Решта — нехай не ображаються, але вони у другій п*ятірці

Звісно! Інакше сама кампанія втрачає левову частку змісту. А ще ми обов*язково формуємо накази депутатам від виборців — перелік проблем — іноді навіть дріб*язкових, які необхідно вирішити. Це — дуже важлива складова роботи. Важливо не лише махати прапорами і вигукувати гасла, роздавати обіцянки. Важливо шукати однодумців і звітуватися про виконану роботу. В цьому — запорука майбутніх успіхів.